29 вересня 1941 рік. Один з найтрагічніших днів зовсім не бідного на трагедії ХХ століття: дві світові війни, розгул фашизму, сталінський терор, Хіросіма, Чорнобиль, голод, погроми, різанина, геноцид і Бабин Яр в Києві. Величезна і страшна братська могила. У 1941 році в ярах Бабиного Яру було розстріляно 200 тисяч киян, серед них – 150 тисяч євреїв.  Цим подіям був присвячений онлайн - урок звитяги «29 вересня - День  пам'яті жертв Бабиного Яру»  у 5-9 класах Костянтинівського ЗЗСО №16 .

Мета заходу: розкрити зміст і наслідки трагедії Бабиного Яру в роки Другої світової війни, виховувати непримиренність до насильства, гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших, виховувати повагу до історичного минулого України, патріотизм, активну громадянську позицію, продовжити формування культуру міжнаціональних відносин у суспільстві. 

Учителі розповіли дітям про  нацистський окупаційний режим в Києві, трагедію Бабиного Яру, Сирецького і Дарницького концентраційних таборів, інших місць масових злочинів фашистів, які  стали актами масового геноциду мирного населення та військовополонених, виявами расизму, шовінізму, ненависті. Вони   порушували всі існуючі міжнародні правові, релігійні та етичні норми. 

  Діти  розповіли  про спогади  і свідчення очевидців: 29 вересня 1943 року, коли роботи в Бабиному Яру добігали кінця і остання піч чекала своїх жертв, близько 300 в'язнів Сирецького концтабору зробили відчайдушну спробу втечі. Вночі їм вдалося відчинити  двері бараків і вирватися на свободу. Німці прожекторами освітили територію табору і відкрили вогонь з кулеметів і автоматів. У живих залишилося не більше 15 чоловік. Їм вдалося сховатися і дочекатися звільнення Києва Червоною Армією. Вони розповіли світу про страшну трагедію Бабиного Яру і Сирецького концтабору.      

Але приховати сліди страшних діянь нацистам не вдалося.

Бабин Яр – це, безумовно, трагедія українського масштабу. Бо від цього постраждали насамперед українці. Вони стали жертвами двох систем - більшовицької та нацистської. Убивали і були убієнними.

І що?    Перемелені двома жорнами гори трупів і торжество однієї системи над іншою.

Годі українцям бути інструментами  у чужих руках!   

       Ми мусимо навчитися захищати себе, свою Батьківщину, свої цінності й у жодному разі не допустити гуманітарних катастроф, злочинів проти людства й людяності. Ця трагедія повинна стати особистою для кожного з нас, своїм власним болем. Це питання безпеки України, відповідальності за свій народ і своє майбутнє.