Козацькому роду  нема переводу

(театралізована вистава)

Мета проведення:

• поглиблювати знання дітей про звичаї, традиції та спосіб життя запорізьких козаків;
• розвивати творчі здібності, артистизм, навички виразного читання, уміння триматись на сцені, упевненість у власних силах і здібностях;
• формувати в учнів цілісний духовний світогляд, інтерес та шанобливе ставлення до української історії, спонукати дітей наслідувати найкращі риси українських козаків;
• виховувати  почуття патріотизму.

Обладнання:

стилізований козацький одяг для дітей

костюм  гетьмана, козацькі клейноди

козацькі прапори, знак Запорізької Січі

ілюстрації Запорізької Січі, портрети українських гетьманів

відеопроектор

аудіозаписи козацьких пісень та відеокліпи  про добу козаччини

презентація «Козацькому роду нема переводу»

Сценарій  вистави

Слайд 1

На сцені – кілька стільців. Вони застелені покривалом. На стільцях лежить Петро. Під головою в нього маленька подушечка. Хлопець спить. Заходить гетьманський джура.

Джура. На уроці ловив гави, а вдома спить. Що за покоління? Не те, що наше. Я з 7 років був на Січі, а він...

Петро. ( розплющивши очі)  Хто тут?

Джура. Козак, а не таке ледащо, як ти!

Петро. Який козак?

Джура. Запорозький. Ще й до того твій предок. Ах ти... ледащо! Узнав лише, як звали діда й прадіда, а те, що рід походить із запорозького козацтва, тобі нецікаво.

Петро. Як тебе звати? Я запишу.

Джура. Все готове хочеш мати, без зусиль, без сидіння в архівах. Добре, скажу я тобі. Перед тобою джура ясновельможного гетьмана Дмитра Вишневецького Петро Конопленко.

Петро. І я Петро Конопленко.

Джура. Знаю, Петре. Тому й душа болить за те, що цураєшся свого роду, ловиш гав. А потрібно діло робити.

Петро. А що ж мені робити?

Джура. Для початку вивчи традиції запорозького козацтва.

Петро. Знову вчити? На уроках учителі набридли й ти туди ж. Знову якась нудота.

Джура. Історія свого роду – нудота? Ну, начувайся! Зараз я покажу тобі, чи було життя твоїх предків, запорозьких козаків,  нудним! Ходімо зі мною! Подивишся!

Слайд 2  (перегляд відео1 «Козацький марш»)

 Слайд 3.

Уходять. Чується пісня „Гей там на горі Січ іде”. На сцену, маршируючи, заходять козаки (Лемішка, Гультяй, Голота, Яремко, Палій, ) з курінним на чолі . Назустріч їм виходить гетьман.

Курінний (командує). Козаки, струнко!

Гетьман. Чолом вам, миле товариство!

Козаки. Чолом, батьку!

Гетьман. Радий вітати юне поповнення! Вільно! А чи знають юні козаки, що є атрибутом влади війська запорізького?

Лемішка. Відвага!

Гультяй (шепоче). Молодець. Аж три буки заслужив.

Гетьман (сміється). Прошу гумориста дати відповідь.

Гультяй. Атрибути – це козацькі клейноди.

Гетьман. Молодець! А які?

Лемішка. Святині війська запорозького - це прапори, хоругви, бунчуки, булави, гербові печатки.

Гетьман. Бути тобі власником цієї булави (показує булаву). А хто скаже, що то є для мене? (Вказує на шаблю.)

Голота. Шабля – рідна мати козака.

Гетьман. А хто із вас найсміливіший і хоче позмагатися в бою зі мною? (Усі мовчать.) Чому не чути сміливців?

Гультяй. Бо з нас ще  такі козаки, що там, де пахне смаженим, у нас мокріють штани. 

Гетьман. І в тебе теж?

Гультяй. Та ніби ще ні.

Гетьман. Виходь! Чи боїшся смаженого?

Гультяй. Навіть люблю його, особливо смажену картоплю на салі.

Гетьман. Отримаєш її, коли витримаєш два моїх напади. (Б’ються. Козак вправно орудує шаблею.) Ти молодець!

Гультяй. Мушу зауважити, що я вже витримав чотири напади батька гетьмана, а не два.

Гетьман. А ти не із скромних!

Гультяй. Козак має бути сміливим, а не скромним.

Гетьман. Доречно. Закінчуймо бій. Картоплю ти заслужив. (Гукає.) Козаче                        Яремку! (Заходить козак)

Яремко. Слухаю, батьку!

Гетьман. На обід дві порції смаженої картоплі із салом козакові...

Гультяй. Гультяю.

Гетьман. Гультяю. (пошепки) Ну і прізвище у тебе.

Гультяй. Яке вже є.

Курінний. Язик у тебе, Гультяю, як лопата. Сперечаєшся не тільки зі мною, але й гетьманом.

Гультяй. Може, поміряємо їх, пане курінний, у кого більший?

Курінний. Бачу, брате, тобі дуже кортить порозмовляти. Прошу мені сказати, що має взяти із собою козак, йдучи у похід?

Гультяй. Шаблю й зручні чоботи, щоб легко йшлося.

Курінний. Прошу мені показати, чи готовий козак Гультяй до походу!

Гультяй. (проходиться) чоботи зручні, шабля блищить!

Курінний. А чому козак Гультяй має ще на собі шаровари, сорочку, свиту, коли потребував лише шаблі й чобіт?

Гультяй. І як це вам вдалося, пане курінний, пошити мене в дурні?

Курінний. Це так, щоб ти не зазнавався, брате! Присядь. Заспіваємо, козаки?

Козаки. Заспіваємо!

Курінний. У козаків шабля – мати, а пісня – подруга. Козаче, Голото, починай!

Співають козацьку пісню  «Ой на горі та й женці жнуть»

або слайд 4 (перегляд відео2 «Ой на горі та й женці жнуть»)

                             Слайд  5.

З’являються Непийпиво, Малюта.

Непийпиво.  Ваші   голови,   пане   отамане!

Курінний.  Здорові   були,   люде   добрі, а чого вам  тут  тре­ба?

Непийпиво. Та , батько ко­шовий присилає сюди оцього чолові­ка, щоб його у курінь прийняли.

Курінний. У мойому курені я сам кошовий і ніхто не має права мені приказувати, йдіть собі геть...

Малюта. Ей, батьку, не сердьтеся та прий­міть, де ж бідному козакові діватися, коли не приймете?..

Курінний. Як же його прийняти, як його не знаю, хто він, може, се яке ледащо...
Не прийму.

Непийпиво. Та я вас прохаю: таки прийміть, він вкупиться і буде добрим товари­шем.

Курінний. Ну, то я пораджуся з кухарем, прийняти чи ні. Як га­даєш, Яремку, прийняти чи ні? Чи стане нам харчів і для нього?

Яремко. Чому би й ні,— каже кухар,— у мене харчів доволі, можна й прийняти, але хай вкупиться.

Курінний. А закори наші тобі відомі? Чи готовий їх дотримуватися?

Малюта. А як же! Я вірний вірі християнській, ставлюся з повагою до старих і немічних. Знаю, що жодна жіноча нога ніколи не була на Січі. І якщо я порушу цей закон, буду покараний на смерть. Для  запорожця понад усе  сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж (весело), почуття гу­мору .

Курінний. Що ж наші звичаї ти знаєш. А чи багато заплатиш, щоб стати нашим товаришем?

Малюта. За це готовий віддати всі гроші, які є в мене (дістає з кишені 5копійок).

Курінний. Але ж прибуток з тебе невеликий. Та що з тобою поробиш, ставай у стрій.

Малюта займає своє місце серед козаків.

Палій, Непийпиво

 Непийпиво. А чи пам’ятаєш ти, брате Палію, як опинився на Січі?

 Палій. А як же! Дуже добре пам’ятаю. Мені тоді років 12 було. Купаємося ми якось з товаришем моїм і однолітком Семеном у Ворсклі . Коли це дивимось — запорожці йдуть.

На сцені з’являються хлопці й запорожці (курінний, Яремко, Голота)

Курінний. А чи не бажаєте з нами на Січ, хлопці?

Хлопець 1. Бажаємо. Ще б пак!

Яремко. Нумо, пішли із нами.

Палій. Ми й пішли з ними. А вже коли прийшли на Січ, запорожці нам іспит вчинили. Узяли мене козаки траву косити, а Семена у курені залишили кашу варити.

 Голота. Дивись же,  вари так, щоб не сира була і щоб не перекипіла. А ми підемо траву косити. Коли приготуєш кашу, то виходь на могилу й клич нас; ми по­чуємо й прийдемо.

Палій. Взяли коси і подались до лугу. Дивлюся який чорт хочеться їм косити! Залізли в очерет і лежать собі, я один на косу налягаю. Ось Семен зварив кашу, вийшов на могилу й почав нас гукати. Ко­заки чують, але мовчать. Кликав він їх кликав, а потім у сльози

Хлопець 2. Ой, занесла мене нечиста сила до цих запо­рожців! Краще б було мені вдома сидіти коло батька та матері! Ох, бідна моя голівонько!

Голота.  Ні, цей хлопець не наш.

Палій. Прийшли до куреня, дали Се­мену коня й грошей на дорогу.

Яремко. Іди собі до дідька рябого! Нам таких не треба!

Палій. Наступного дня мене лишають кашу варити.

Хлопець 1. Еге, думаю собі, запо­рожці, от я вас нагодую!

Палій. Приготував я кашу, зійшов на могилу, кличу:

Хлопець 1. Гей, панове молодці, прошу до столу кашу їсти!

 (Та я-я-як вдарю гопака на могилі)    Ой, тут мені погуляти на привіллі! Що ж мені робити? Піду кашу їсти!

 Палій. Почимчикував до куреня, а там — ну кашу наминати! їм я кашу, коли дивлюсь — йдуть мої запорожці

Хлопець 1.  (в лайку) Де це вас чорти носили? Кликав я вас, кликав та й заснув, а потім, щоб не вис­тигла каша, сам почав їсти.

( Почухали запорожці по­тилиці, щось між собою погомоніли тихенько)

Курінний. Це наш! (а потім мені). Ну, Іване, досить тобі бути хлопцем. Тепер ти рівний нам козак!

 Палій. Так і прийняли мене в запорожці.

                                   Слайд 6. Козак Голота

Автор. Славний був лицар козак Голота, не боявся він ні вогню, ні меча, ані третього болота. Одного разу їхав він полем Килиїмським по дорозі ординській. Одяг на ньому був дуже бідний; він навіть підсміювався над собою.

Голота. У мене шапка-бирка, зверху дірка, травою ши­та, вітром підбита, звідкіля вітер віє, звідтіля й повіває, мене, козака молодого, прохолоджає.

Автор. Проїжджав він якось вздовж міста Килії, а у тому місті Килії татарин жив багатий та бородатий.

Татарин. Бачу я у чистому полі не орел літає, а козак Голота коником гуляє. Ось піймаю козака, буде чим перед панами-башами похвалитися. Дадуть мені за нього червінців не лічачи, та сукна не міряючи.

Автор.  Одягся татарин у дорогу одежу й гайда у поле козака ловити.

Голота. Татарине, татарине, багатий та бородатий, що тішиш недобре? Навіщо гониш коня во­роного? Що тобі від мене, козака молодого?

Татарин. Хочу я тебе, козака молодого, орла степового, впіймати, у місто Килію запродати, перед панами-баша­ми похвалитися. Дадуть мені за тебе червінцев не лі­чачи, сукна не міряючи.

Голота. Ой ти, татарине, татарине, старий та бо­родатий, чи ти на розум небагатий! Ще козака не пій­мав, а вже його запродав і гроші порахував. Ну ж бо, ставай на герць, тут тобі й буде кінець!

Автор.  Став татарин до козака під'їжджати, стріли в нього посилати. А козак Голота по степу гуляє, стріли нагайкою одбиває.

Голота. Ой ти, татарине, татарине, старий бородатий, на розум не­багатий! Між козаків не сидів, їхньої каші не їв, козаць­кої вдачі не знаєш. Є в мене старенька рушниця, пошлю тобі з неї гостинця.

 Автор. Вистрілив козак Голота з рушниці, задзижчала куля бджолою, татарина з коня збила, на траву-мураву повалила. Козак Голота  жупан татарський істягав, на свої козацькі плечі надівав .  

Голота. Ой поле, поле килиїмське! Скільки я на тобі гуляв, а такої вдачі не знав! Зеленій же ти і літом й зимою, та дружбою знайся зі мною! Та ще, дай Боже, щоб у степу козаки гуляли, у військовій справі вдачу знали й ворогів під ноги топтали!

Слайд 7 (перегляд відео3 «Хортиця»)

                                                  Слайд 8.

На сцені старий козак з двома синами (повертаються додому після далекого походу).

Батько. Ну що ж хлопці, от і закінчились битви, пора додому.

1 син. Так, батьку, я вже скучив за матусею, її ласкою, порадами й настановами.

2 син. І за сестричкою Оксаною.

           Виходять. На сцені прибрана хата. Біля столу пораються мати й Оксана.

Оксана. Ой, мамо, дивіться, батько з братами повернулись.

Мати. Слава Богу. Я вже  всі очі виплакала, виглядаючи вас. Щодня Господу молилася, щоб ви живими повернулись додому.

Батько (кланяється). Добридень, дружинонько.

Сини. Добридень, мамо.

Мати (обнімає синів). Синочки мої., які ж ви дорослі, справжніми чоловіками стали.

Батько (віддає шаблю дружині). Тримай, люба Одарко, мою бойову шаблю. Тут, вдома, ти господиня, ти тримаєш на собі нашу родину і в мирний, і в воєнний час. Тобі моя пошана й цей низький поклін.

Оксана. Ой, братики, я за вами так скучила (обнімає).

Мати. Скільки ж ви будете стояти у порога, проходьте, сідайте за стіл. Доню, подавай вечерю.

Оксана (накриває на стіл). Розкажіть про свій похід.

Батько. Побили ми турків-бусурманів немало. Аж за Чорне море відігнали, у самому Царгороді гостювали, багато невільників звільнили та й вам гостинців привезли. Ану, Андрію, доставай подарунки.

Оксана. Ой, швидше показуйте, що ви мені привезли!

Батько. Не поспішай. Спочатку паніматці, а потім вже молодим.оця хустка тобі, Одарко. А це намисто твоє, доню.

Оксана. Яке чудове! Дякую, тато (приміряє намисто, крутиться біля дзеркала)! Тепер усі хлопці на кутку мої. Дівчата об завидуються.

2 син. От дівчата, одні любощі в голові. Якби то таким було і козацьке життя.

Оксана. Постривай, братику, з такими висновками. Я вмію і серйозні речі робити.

1 син. Цікаво, які? Хіба що хлопцям голови дурити.

Оксана (ображено). Я, між іншим, перша братчиця в нашому містечку.

2 син. Ти? Братчиця? Це щось новеньке! І чим же ви у своєму братстві займаєтесь? Мабуть, рушники до весілля готуєте (сміється)?

Оксана (гордо). Ми в нашому дівочому братстві багато серйозних речей робимо: збираємо гроші для викупу з турецького полону козаків-невільників, допомагаємо козацьким вдовам, піклуємося про дітей-сиріт і школі. А на тому тижні подарували нову хоругов для нашого полку, самі вишивали.

Мати. Так, наша Оксана справжня – козачка. Такою донькою, батьку, треба пишатися.

Батько. Ну що ж, люба, дякую тобі за таких дітей.

Мати. Я нашими дітьми пишаюся (замислилася). Ой, та що ж це ми так забалакались! Ви ж з дороги, втомилися. Повечеряли, а тепер йдіть відпочивати. Завтра ще наговоримось.

Всі уходять.

Слайд 9  (перегляд відео 4 «Козаки»)

                                                    Слайд 10.

На сцені джура, Петро, Боплан

 Джура. Про подвиги українських козаків знала вся  Європа.

         Боплан. І в цьому їй допоміг я, французький інженер Гійом Левассер де Боплан. 1630року я приїхав до Польщі, довго жив на Україні і написав відому на всю Європу книгу „Опис України”.

         Петро. Оце так. І що ж ти писав у своїй книзі?

Боплан.  Я писав не тільки про те, що бачив сам, а й вивчав історію укра­їнського народу. Але найбільше мене цікавило козацтво, що зажило в Європі слави доблесного лицарства.

Петро. Знаєш мене теж останнім часом стало цікавити козацтво.

Боплан. У них немає нічого простаць­кого, крім одягу. Вони кмітливі і про­никливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багат­ством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чо­мусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб во­ни не бунтували чи не піднімали пов­стання проти панів.

Петро. Тепер я вже знаю, що це все правда. Хоча здається, що читаю якийсь лицарський роман.

Боплан. Так, так. Запорожці добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спра­гу й голод, невтомні в битвах, відваж­ні, сміливі чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать.

Петро. Все правильно.

Боплан. Хочу ще сказати про найдивніше, на мою думку, місце Запоріжжя. Це острів Чортомлик, оточений незліченною кількістю маленьких острівців. Це особливе місце. Тут  козаки мають своє при­становище, яке зветься Військова Скарбниця.   Саме тут є місце, де нічого не могли б вдіяти і всі турецькі сили. Не одна їхня галера тут загинула, коли переслідувала козаків, що поверталися з чорноморського по­ходу. Запливши в ті лабіринти, вони не могли знайти дорогу назад, а коза­ки завдавали їм доброго прочухана, стріляючи в них з очерету.

  Джура. Козаки часто переховують під водою захоплені в турків гармати, а коли виникає потре­ба, дістають їх звідти й збільшують свою артилерію. Під водою  переховують вони й великі скарби.

Петро. Ніколи в житті не  думав, що життя запорозьких козаків було таким захоплюючим. Обов’язково прочитаю твою, Боплане, книгу та й підійду до вчителя історії, щоб порадив на цю тему ще щось. А тобі,   джуро ясновельможного гетьмана Дмитра Вишневецького Петро Конопленко, щиро дякую за твій візит. Я багато що зрозумів, і тепер точно знаю, що історією свого народу треба пишатися.

 Джура. Ати знаєш, що Запорозька Січ була першою в Європі республікою? Там всі жили за законами рівності й братерства.

Виходять козаки, стають півколом

Курінний. А чи не хотіли б ви, панове, за стародавнім звичаєм нашим змінити старшину та обрати нову?

Гультяй. Можна і обрати, а можна і цю залишити. Як гадаєте, браття?

Яремко. Хмельницький – гідний гетьман, чесний, сміливий, про козаків дбає і про народ український. Ворогам спуску не дає. Хай і далі буде гетьманом!

Непийпиво. Згодні! Хай залишається!

Палій.   «Будь здоровий, батьку!»

Голота. «Шануйся, бережи козаків...»

Гетьман розкланюється на всі боки.

Гетьман.   Що  є  свобода?  Добро  в  ній  якеє?

Малюта.     Кажуть,  неначе  воно  золотеє?

Курінний.   Ні  ж  бо,  не  злото:  зрівнявши  все  злото,

                     Проти  свободи  воно  лиш  болото.

Гетьман.     О,  якби  в  дурні  мені  не  пошитись,

                     Щоб  без  свободи  не  міг  я  лишитись.

Яремко.       Слава  навіки  буде  з  тобою,

Всі разом.    Вольності  отче,  Богдане-герою!

                                          Слайд 11.

Всі виходять на сцену, співають «Пісню маленького джури»

Демонстрація слайдів з фотографіями акторів.

Посилання на відео та аудио матріал