Главная » Файлы » Виховна робота » Розробки позакласних заходів

Науково-практична конференція у 9-11 класах , присвячена правозахиснику О.Тихому
11.01.2017, 09:51

Науково-практична конференція у 9-11 класах ,

присвячена правозахиснику О.Тихому

Мета: увічнення пам'яті славного земляка А.І. Тихого, ознайомлення учнів школи  з основними віхами життя Олексія Тихого, його правозахисною і публіцистичною діяльністю; розвиток комунікативних, соціальних, інформаційних компетентностей що вчаться, їх творчих здібностей; виховання патріотизму, любові до рідного краю і його кращих представників.  Перед початком заходу демонструється фільм про О.Тихого  «Хочу бути українцем.»                                                             (реж. Н.Синельников 3 хв.30сек.)

Звучить укр. мелодія.

Вчитель 

Ми зібралися напередодні Дня української мови та писемності, щоб згадати  нашого славетного земляка - педагога, публіциста, правозахисника Олексія Івановича Тихого. Ми не могли залишитися осторонь в такій славній справі, як увічнення пам'яті Тихого, рідна Іжівка якого знаходиться на території Костянтинівського району.     Поки народ відчуває  необхідність прославляти своїх героїв, він – свідомий, самодостатній, вольний, а значить – непереможний. Одним із завоювань Незалежності, за що поклав своє життя О. Тихий, і є можливість вільно відзначати посмертну річницю цієї незвичайної людини. У  конференції  беруть участь:

На екрані слайд з портретом О.Тихого  і датами життя.

Ведучі:

1.Широко розплющеними очима ми дивимося в майбутнє. Але не відмовляємося і від минулого нашого народу, допитливо перевертаємо його сторінки, там черпаємо сили для себе.

 2.Десь на просторах Донбасу, віддалених хуторах і слободі, десь в Причорноморських степах, або високо в Карпатських горах, в хатинках горців, розкиданих на полонинах, або над стрімкими гірськими потоками дарили українських матерів нашому народові талановитих синів і дочок, які з часом  стають відомими далеко за межами батьківського   дому.

  1.Саме такий був Олексій Тихий, нащадок українських козаків. Його знають у всьому світі.

 2.Він правозахисник, публіцист, педагог, історик, філософ. Він один з десяти засновників Української Групи Хельсінкі, на ідеологічних основах якої пізніше була прийнята Декларація Незалежності України.

1.8 листопада 2006 року Указом Президента України за цивільну мужність, самопожертвування в боротьбі за твердження ідеалів свободи і демократії Тихий Олексій Іванович нагороджений орденом «За мужність» I степені(посмертно)

2.       Ось  і все, що відоме більшості громадян. Так вже сталося, що Тихого знають далеко за межами України, а нам - землякам він практично невідомий.  

Вчитель :

Давайте погортаємо сторінки інтерактивного журналу, на яких ми зібрали спогади людей, які особисто знали Олексія Івановича Тихого: вчителя з Олексієво-Дружківки Миколи Янко, соратників Тихого Василя Овсієнка і Левка Лук’яненка, рідних і односельців, публікації Євгенія Фіалко і твору самого О. Тихого. І перша сторінка нашого журналу називається «Хлопчисько з Іжівського хутора".

Віходить група учнів (слайдова презентація)

1.       Між Олексієво-Дружківкою, Веролюбівкою і Новодмитрівкою за степовою лісосмугою розкинувся невеликий хутір Іжівка, відомий ще в народі під назвою Грозяне.

2.       Саме тут 27 січня 1927года народився і почав свою дорогу в життя, в науку Олексій Тихий. Після успішного закінчення початкової школи став вчитися в семирічній школі в сусідньому селі Куртівка.

1.       А вчитися хотілося і далі. Тому, закінчивши семирічку, підліток Олексій, один зі свого хутора, пішов в середню школу Олексієво-Дружківки.
2.       Вчився Олексій добре, з величезним інтересом вбирав нові і нові знання. Поведінка хлопчиську була зразковою... У школу доводилося йти 7 км. по відкритому степу з глибокими ярами. Тому в негоду за узгодженням з рідними Олексій залишався у своєї тітки, Евдокії Петрівни Носулі.

3.       До речі, вона - мати Миколи Носулі, нашого земляка, Героя Радянського Союзу, який повторив подвиг Олександра Матросова, своїм тілом закривши амбразуру фашистського дзоту і подарувавши, таким чином, однополчанам ще один світанок.

 4.      Олексій і Микола – двоюрідні брати, віддали свої життя за краще будуще Батьківщини, народу. Один - за звільнення від загарбників, інший - за звільнення від бездуховності.

5.  Ровесники-однокласники поважали Олексія за його порядність, скромність, чуйність, за широку вже тоді ерудицію, за його доброту, успіхи в навчанні і, можливо, за зовнішню привабливість.

6.  Йшов час. Тихий склав іспити в Московський університет на філософський факультет, після закінчення якого  почав свою педагогічну діяльність в школах Запорізької, а потім Сталінської(Донецької) областей.

 7.Тихий звик говорити правду відкрито, не відводячи око... З такими принципами доля Тихого була зумовлена як у Данко, свого серця, що горить, що не пошкодував, щоб вивести людей з болота.

8.       Перший арешт його стався в 1948 році за критику єдиного кандидата в депутати сільради. Правда, незабаром Тихого відпустили після «профілактичної» бесіди.

9.       До речі, вперше за справедливість проти можновладців, Тихий віступіл ще в дитинстві. Було це в роки окупації...

 12.        Другий раз заарештували Олексія Тихого 15 січня 1957 року за лист в Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу з протестом проти окупації Угорщини військами країн Варшавського договору. Це звучало як „антирадянська агітація" і „наклеп на КПРС і радянську дійсність".

13.         Але, звільнившись, Олексій Іванович Тихий продовжує з апіляціями звертатися до властей, написав декілька статей про положення української мови і культури в Донбасі, про проблеми українського села і освіти.

Голос:

 Хто я? Для чого живу? Ці питання ніколи не покидали мене. Постійно думав  над ними, постійно  шукав і шукаю відповіді на них. Ще в молодості склав своє життєве кредо.

•        Що б жило людство, мій народ, мій рід.

  • Що б не зробити нікому жодного зла, не проявити до кого-небудь байдужості і несправедливості в його долі, важкому положенні, горі. •    Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге. •  Нехтую смерть, голод, бідність, страждання і само зневагу. •      Прагну, щоб моє «я» було гідне звання „чоловік". У всьому і завжди, не залежно від обставин, дію згідно зі своїми переконаннями. \
  • Щоб поважати і цінувати працю, переконання і культуру кожної людини, на якому б рівні порівняно з моїми, загальноприйнятими і найвищими досягненнями людства вони не знаходилися.
  • Щоб вивчати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу.
  • Щоб позбавитися від всього низького, підлого, чужого духу людства. Вчитель :

Ми перевертаємо другу сторінку інтерактивного журналу „Лівіше за серце - Україна". І тепер маємо можливість почути слово О.Тихого.  

 Виступ К.Осіпенка «О.Тихий- захисник української мови на Донбасі».

Наступна сторінка журналу – «Дорога до свободи... через висновок» (На екрані відповідний слайд)

У         третій і останній раз радянський тоталітарний режим відправив Олексія Тихого на закінчення за створення і активну правозахисну діяльність в Українській Групі Хельсінкі, роздрук і поширення літератури «Самвидав». Кадри з фільму «Хочу бути українцем» про виступ Тихого на суді 1977г.

Виходять ведучі:

1.      Вирок суду для немолодої людини з підірваним здоров'ям був вироком на довічний ( ні, посмертне) висновок.

2.      І у в'язниці О.Тихий  брав активну участь в акціях протестів політв'язнів, оголошував і витримував тривалі голодовки, не однократно знаходився в карцерах, навіть зробив спробу самоспалення.

На екрані слайд «Четверта сторінка журналу „І смертю смерть зневажив... "

 1. На останнє сорокахвилинне побачення з сином і дружиною 19 квітня 1984года Тихого вивели під руки, у нього навіть облазили нігті, але він посміхався, згадував Нагірну проповідь Христа. 2. 6 травня Тихий помер в камері тюремної лікарні в місті Перм. Похований на тюремному кладовищі.

 (На екрані кадри перезаховання О. Тихого з фільму Синельникова

 1. Останки Олексія Тихого разом з прахом Василя Стуса і Юрія Литвина перевезли до Києва і 19 листопада 1989 року перезаховані на Байковому кладовищі. (показ уривку з фільму «Хочу бути українцем»  32- 34 хв. )

2.  І знов прийде весна. Зацвітуть груші, посаджені Тихим на батьківському дворі, зашумлять верби, посаджені колись довкола водоймища за ініціативою Олексія Івановича.

«Мікрофон»:

  • Які ціль була сьогоднішнього заходу?
  • Що ви дізнались про О.Тихого?
  • Чим заслужила ця людина пам’яті про нього  українців?

 

Презентаци

Олекса Тихий - захисник української мови на Донбасі

Хто я? Для чого я?

Ці питання ніколи не покидали мене. Постійно думав над ними, постійно шукав і шукаю відповіді на них.

                        Олекса Тихий

        Цього чоловіка  вчили з дитинства, що не хлібом єдиним живе людина, що сенс життя у творенні добра людям, у піднесенні матеріального і культурного рівня народу, у пошуках істини, у боротьбі за справедливість, національну гордість та людську гідність, у громадянській відповідальності за все, що твориться за   життя. Ознайомившись із   спогадами Олекси Тихого ,    публікаціями, листами до рідних , спогадами його сучасників , відвідавши музей   у Олексієво –Дружківській школі №14, у якій він у 1954-1956р.р. працював  , а раніше і навчався , ознайомившись із матеріалами  судових засідань щодо його справи , я зробив висновок, що цей чоловік був високоморальною людиною: гідним  громадянином,  люблячим батьком та сином, великим гуманістом, інтернаціоналістом, педагогом, людиною, яка надмірно любила свій народ , культуру, мову. Він був небайдужим до долі українського народу, сильним духом , незламним та  надзвичайно працьовитим.  Олексій Іванович  вважав себе головне  людиною, передусім українцем. Він  мріяв, «щоб і український народ, зокрема, його частка – донбасівці – вносив свою лепту в скарбницю світової культури".       Для Олексія Івановича, як і для мене, одним з понять морально-етичних  норм людини  є   любов до рідної мови.      Як бачимо,  бажання підтримувати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу перемогли у його душі над бажанням просто жити повноцінним «спокійним»життям.
     15 червня 1976 року під час обшуку в О.Тихого вилучений машинопис “Мова народу. Народ”. Не відступив на допитах та під час судового процесу автор публікації від власної думки, не зрікся жодного  слова. Чому ж  він так вболівав за  нашу мову? Що його непокоїло?Чи насправді це питання стояло у той час  так гостро? Проблеми, порушені автором у цьому рукописі, і сьогодні на Донбасі залишаються надзвичайно актуальними. Ось саме цьому я вирішив присвятити свою дослідницьку  роботу даній темі.

                 Для цього я знайшов статистичні данні про стан української мови на Донбасі та в УРСР у  1950-1070- х роках, вивчив стан освіти на Донеччині, дослідив, якою мовою видавали пресу у той час, опитав очевидців тих років, які навчались у школах саме в цей період. З аналізом моїх досліджень ви можете ознайомитись на слайді.  Також я досліджував шкільну документацію(атестати, книги видачі атестатів) 1950- х років та з’ясував, що у 1940 – 1950 – х роках шкільна документація ще велась українською мовою, після – російською. Я зробив наступний висновок:   в перше післявоєнне десятиліття намітилася і закріпилася тенденція зменшення мережі шкіл з українською мовою викладання і, відповідно, зменшення кількості молоді, яка б вивчала українську мову й активно нею користувалася. Натомість, збільшувалася мережа шкіл з російською мовою викладання і зростала кількість сімей, які віддавали перевагу у виборі російської мови для навчання своїх дітей.

       Я дослідив дані статистики у міському відділі статистики м. Костянтинівки та Костянтинівського району щодо динаміки зростання україномовних дошкільних навчальних закладів та отримав наступні результати.

     Також мною були вивчені дані статистики загальноосвітніх навчальних закладів 2000/2014 р.р.   

     Таким чином, із даних досліджень видно, що стан поширення та розвитку української мови на Донбасі з отримання Україною незалежності і донині поступово покращується. Саме за це боровся наш земляк , правозахисник , борець за права української мови на Донбасі Олекса Іванович Тихий. Тільки з утворенням незалежної держави було назавжди припинено проведення русифікації в Україні. Із даної праці бачимо, що Олекса Іванович Тихий  був високоморальною людиною, яка не відступила ні на крок від своєї позиції стосовно захисту прав української мови на Донбасі . Він небезпідставно звинувачував владу у насильницькій русифікації населення УРСР, вбачав у цьому процесі загрозу для подальшого існування української нації.

          Але крига потрохи скресає.  Творчість цієї людини актуальна сьогодні  , як ніколи.  І найкращим вшануванням пам’яті Олекси  Тихого для нас з вами буде втілення ідей нашого славетного земляка в життя. 

я
Смотреть еще презентации из раздела Педагогика
Категория: Розробки позакласних заходів | Добавил: ириска
Просмотров: 309 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]