Щорічно, 15 лютого, згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2004 року №180/2004, в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

З метою ознайомлення учнів із подіями Афганської війни 1979 – 1989 рр.; розвитку вміння аналізувати історичні факти; виховувати повагу, шану до воїнів-інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані в костянтинівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 16 пройшла тематична лінійка «Афганістан: подвиг, біль, пам’ять…»
У цей день ми віддаємо шану тим солдатам і офіцерам, які з честю та гідністю виконували свій військовий обов’язок на території Афганістану, Алжиру, Анголи, Бангладеш, В’єтнаму, Ефіопії, Єгипту, острові Куба, учасникам бойових дій на Закавказзі, Югославії, острові Даманський та інших «гарячих точках». Вони – воїни інтернаціоналісти, миротворці.
Найбільш тривалою і тяжкою стала військово-політична спецоперація в Афганістані, яка розпочалася з 25 грудня 1979 року, коли на аеродром міста Баграм прибули частини 105-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії. Одночасно в Афганістан вступили через Кушку і через інші прикордонні пункти 357-а та 66-а моторизовані стрілецькі дивізії. У лютому 1980 році контингент радянських військ в Афганістані досяг 58000 чоловік, а в середині 1980 року в Афганістан були введені додатково 16-а і 54-а мотострілецькі дивізії. 15 лютого 1989 року остання колона радянських військ була виведена з Афганістану. Країна втратила в цьому воєнному конфлікті більше 14 тисяч солдат і офіцерів.
15 лютого 2019 року виповнюється 30-та річниця виведення радянських військ з Афганістану.

У якості радянських військовослужбовців пройшли вогненними дорогами цієї країни 160 тисяч вихідців з України, з яких 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання.

У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти…». Так можуть говорити тільки ті, хто ніколи не ходив мінним полем, кого не будили розриви снарядів, кому не наспівували свої смертельні мелодії кулі…

Ті, кого вшановують щороку 15 лютого, зовсім іншої думки. Вони, як ніхто, навчилися цінувати найвищу нагороду, яку вони отримали – життя. А його хіба можна почепити на мундир чи цивільний костюм?! Життя для того, щоб жити.

Цього дня ми вшануємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах, які виконували воїнський обов’язок та бойовий наказ Батьківщини, але за її межами
Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих, перед членами сімей загиблих. Висловлюємо глибоку подяку батькам, які виховали мужніх синів. А всім, хто пройшов через горнила жорстоких воєн, бажаємо міцного здоров’я, сили духу, родинного щастя та благополуччя. Нехай над всіма нами буде мирне небо.